Диплом — це визнаний вінець навчально-творчої діяльності студента. І до того ж справа доленосне.
Більшість студентів, напевно, честолюбні. Що, як не крайнє честолюбство, спонукає придумувати теми курсових по півроку, писати їх в тиждень і сумувати: «Ех, було б, я б…» Втім, тема — штука підступна. Ти її знайдеш, а вона не втілюється… Хоча при відомій частці старанності можна довести все що завгодно — і що «автор помер», і що автор «живіший за всіх живих». Але головне — щоб звучало! Щоб протест був, відкриття, ну хоча б революція. І поглобальнее… А честолюбство і марнославство — суть, проте, як не крути, пристрасті, про необхідність боротьби з якими давно і широко відомо. Тепер вже і з «дипломному» досвіду. Пропоную origina-l-diplom.com
До вершин слави є кілька шляхів. Але один з найчарівніших — «наукові» слова. «Концепція», «метааналіз», «звукообраз», «наративна структура»… Музика, та й тільки. І без одного з них на обкладинці диплома поважаючий себе п’ятикурсник обійтися не може. Або не хоче. Хочу запропонувати купплю диплом СССР
Щасливий творець власної долі, тобто теми, наш герой гордо несе своє творіння (назва) науковому керівнику. Повідомляє. Чекає.
Викладач замислюється. Мовчить.
Студент — чекає.
Викладач — мовчить.
Студент — чекає…
Викладач…
Студент…
Хвилин через десять, бачачи щире натхнення майбутнього наукового світила, викладач здається: «Через місяць покажете першу главу».
Натхненний студент тікає.
Він розумний і старанний, він знає, що за два тижні дипломи не пишуться, тому починає відразу ж збирати матеріал. В процесі розуміє, що то він і справді геній, який зібрався створити напрям у науці, чи то… На потрібну тему підозріло нічого не написано, треба якось викручуватися.
У житті завжди є місце подвигу.
Далі події розвивалися настільки стрімко і хаотично, що не піддаються зв’язного опису. Втім, дипломник залишив нам свої щоденникові записи. За його невиразними спогадами та матеріалами його блогу ми відтворюємо канву подій.
Почнемо з початку
Научник читає першу главу диплома (все красиво, сносочки поставлені-оформлені).
Особа научника витягується все більше, в очах — все більший сумнів…
— Не проблемно у вас вийшло, не пройде. (Читає ще сторінку… іншу…) Така тема… Ці філософи… Треба окремо кожного… Ні, не пройде.
— В сенсі «не пройде»? Не зможу?
— Не встигнете. Давайте краще змінимо тему.
(А новий диплом — встигну???)
До захисту — місяць. До здачі роботи опоненту — три тижні. Написаного — нуль.
У житті завжди є місце подвигу…
Що ми маємо
У мене є нова тема. Досить банальна. І є три тижні.
Мені вже все одно, яка тема. Честолюбним мріям про геніального дипломі збутися не судилося. Що залишається? Поскаржитися всім. Почути, що всі будуть молитися. І правда, напевно, будуть…
Ось мамі, мабуть, не скажу поки — нерви, серце…
А писати без замашки на геніальність все-таки легше.
Що ще зробити? Ридати в подушку? Поголитися наголо? Пофарбуватися в зелений колір? З мазохістським задоволенням представивши всі ці варіанти, в реальності просто викидаю» всі файли, що відносяться до «не пройшов» диплома в папку з написом «Потім розберемося», міняю шпалери на робочому столі, а в центр розміщую папку «NEW DIРLOM».
Як кажуть, «кожен день з чистого аркуша».
Голитися і фарбуватися будемо потім… Перед захистом.
Диво?
Мені дуже подобається ідея про те, що Господь посилає чудеса у відповідності з історичними обставинами, характером, менталітетом конкретних людей. Я вже придумала першокласне «диво»: прокидаєшся вранці, відкриваєш файл з дипломом — а він дописаний. Здорово, правда?
Ділюся своєю ідеєю з отцем дияконом. «А воно вам треба? — відповідає він. — А то я ось, коли диплом писав, зламав ногу. Може, інакше й не дописав би. Як ви думаєте, це було диво чи не диво?»
Диво
Приходжу з ранньої літургії, хочеться спати. Забратися б не завадило…
Через півгодини підлогу вимито, стіл — в ідеальному порядку. Психологи кажуть, що вільні поверхні стимулюють працездатність. Треба ж, не брешуть.
Спати хочеться.
Сідаю за комп’ютер. Через 12 годин — 12 сторінок. Небачена продуктивність! Напевно, добре моляться.
Сплю.
Ви тільки не хвилюйтеся!
Фраза, спеціально придумана для того, щоб нерви у слухаючого напружилися, а серце провалилося в лівий черевик.
Дзвінок научника і без того забезпечує трепет у грудях…
— Ви тільки не хвилюйтеся!
(Так у мене вже сил немає.)
— Все в порядку, я слухаю.
— Ви тільки не хвилюйтеся, опонента вам поміняли.
(А я вже думала, захист завтра… Уф…) Це тепер буде С. Але ви не хвилюйтеся!
Професор С. відома як дама серйозна. Ну, на все воля відомо Чия… А я що? Я не нервую. Тільки чомусь не можу ні в одну клавішу потрапити.
Жість
Ніколи весна не проживалося так яскраво, рельєфно, відчутно, обоняемо і відчутно. Після кількох днів сидіння за монітором здається, що світ має розмір 17 дюймів по діагоналі, не більше, що найприродніший «пейзаж» — рядки Times New Roman — 14 пікселів, полуторний інтервал.
Зате потім як по-новому сприймається світ: зростаюча буквально на очах трава, фантастично яскраві тюльпани, катаються на роликах і велосипеді діти…
Все це рухається, звучить і живе. Ти підключаєшся до життя на годину-другу, а потім знову йдеш в дивний простір Microsoft Word.
